Mothers of the Disappeared

«Mothers of the Disappeared»
Пісня U2
з альбому The Joshua Tree
Випущено9 березня 1987 року
Номер треку11
Записанолипень—грудень 1986
Жанррок
Моваанглійська
Тривалість5:14
ЛейблIsland
Автор слівБоно
ПродюсерДаніель Лануа, Браян Іно
КомпозиторU2
Хронологія U2
Exit Mothers of the Disappeared
Музичне відео
«Mothers of the Disappeared» на YouTube

«Mothers of the Disappeared» — пісня ірландського рок-гурту U2. Це одинадцятий і фінальний трек їхньої платівки 1987 року The Joshua Tree. Написанню твору посприяли враження вокаліста Боно від поїздки до Нікарагуа та Сальвадору в липні 1986 року після участі гурту в турі благодійних концертів A Conspiracy of Hope на підтримку Amnesty International. Музикант дізнався про діяльність «Матері площі Травня» — об'єднання жінок, чиї діти «насильницько зникли» від рук аргентинської диктатури[1]. Схожа ситуація спостерігалася і під час диктатури в Чилі[1]. Під час перебування в Центральній Америці він зустрівся з представницями COMADRES — аналогічної організації, чиїх дітей викрадав уряд Сальвадору[2]. Боно висловив солідарність із рухами «Матерів» та COMADRES і прагнув віддати шану їхній справі.

Пісню створено за допомогою іспанської гітари, а мелодію запозичено з уривка, який Боно склав в Ефіопії в 1985 року для навчання дітей основам гігієни. Текст містить приховану критику адміністрації Рейгана, яка підтримувала два південноамериканські режими, що прийшли до влади внаслідок державних переворотів, а також надавала фінансову допомогу військовому режиму в Сальвадорі[3]. Тематично композицію трактують як дослідження провалів і суперечностей у зовнішній політиці США[4][5]. Ударні Ларрі Маллена обробили через процесор ефектів, що надало їм гудіння, яке басист Адам Клейтон описав як таке, що «викликає асоціації з цією зловісною темрявою ескадронів смерті».

Критики схвально сприйняли «Mothers of the Disappeared», називаючи її «потужною»[6], «зворушливою присвятою»[7] та відзначаючи в ній «приголомшливу красу й сум»[8]. Протягом турне 1987 року композицію виконали сім разів, а деякі записи розглядалися для фінальної сцени фільму 1988 року «Rattle and Hum». До репертуару пісня повернулася під час чотирьох концертів PopMart Tour у Південній Америці в 1998 році. На двох із них «Матері» приєдналися до гурту на сцені під час виступу, один із яких транслювався по телебаченню в Чилі. Боно скористався нагодою, щоб закликати колишнього чилійського диктатора генерала Августо Піночета розкрити «Матерям» місця поховань їхніх дітей. Ще тричі трек звучав під час U2 360° Tour; один із виступів присвятили Фехмі Тосуну, етнічному курду, який насильницько зник у Туреччині в 1995 році. У 1998 році Боно переписав пісню а капела для альбому ¡Ni Un Paso Atrás! (англ. Not One Step Back!).

Історія створення та запис

У січні 1986 року в будинку Дейнсмоут у Дубліні розпочалися сесії запису альбому The Joshua Tree, що тривали протягом усього року[9] У червні U2 ненадовго перервали роботу, щоб приєднатися до туру благодійних концертів Amnesty International під назвою A Conspiracy of Hope. Після першого виступу в Сан-Франциско вокаліст Боно познайомився з Рене Кастро, чилійським художником-муралістом. Диктаторський режим Чилі на чолі з Августо Піночетом, який захопив владу в 1973 році під час державного перевороту, протягом двох років катував та утримував Кастро в концтаборі за критику влади у його творах[10]. Кастро показав Боно настінний розпис у районі Мішн, що зображував трагічну долю людей у Чилі та Аргентині[11]. Також музикант дізнався про «Матерів площі Травня» — групу жінок, чиї діти стали жертвами насильницьких зникнень, організованих аргентинським урядом[1]. Дітьми «Матерів» зазвичай була молодь, що виступала проти режиму під час «Брудної війни» та перевороту, який привів до влади Хорхе Рафаеля Віделу[12]. Жінки об'єдналися, щоб домогтися інформації про місцеперебування тіл своїх дітей та обставини їхньої смерті, вважаючи, що тих викрали, катували та вбили[13][14].

Під враженням від муралу Боно зробив тривалу перерву в записах і в липні разом зі своєю дружиною Елісон Г'юсон вирушив до Нікарагуа та Сальвадору. Метою поїздки було на власні очі побачити страждання селян, зумовлені політичними конфліктами та військовим втручанням США. Під час подорожі подружжя співпрацювало з правозахисною організацією Central American Mission Partners (CAMP)[15]. У Сальвадорі вони зустрілися з членкинями Комітету матерів імені архієпископа Ромеро (COMADRES), чиї діти безвісти зникли з вини сальвадорського уряду під час громадянської війни через опозицію до чинного військового режиму[2][3]. Одного разу Боно, Елісон та представник CAMP потрапили під обстріл урядових військ, коли везли допомогу групі фермерів. Постріли були попереджувальними, і, за словами автора Джона Луерссена, цей інцидент змусив Боно усвідомити, що «їх не хвилювало це вторгнення, і вони могли б убити їх, якби відчули потребу»[2].

У 2006 році Боно згадував ще один випадок у Сальвадорі, коли побачив, як із фургона на дорогу викинули тіло. Він зауважив: «Люди просто зникали. Якби ви були частиною опозиції, то могли б побачити позашляховик із затонованими вікнами, припаркований біля вашого будинку… Якщо це вас не зупиняло, іноді вони приходили, забирали вас і вбивали; ніякого суду не було»[14][16]. Боно перейнявся справою «Матерів» та COMADRES і вирішив присвятити їм пісню[14]. Перебування в Центральній Америці надихнуло його на написання тексту «Mothers of the Disappeared» та іншого треку з альбому — «Bullet the Blue Sky»[17][18].

«Я пам'ятаю, як [Даніель Лануа], коли ми закінчували „Mothers of the Disappeared“, втрачав контроль і поводився за мікшерним пультом так, ніби він був Моцартом за піаніно: голова відкинута назад, наче від уявного вітерцю. Надворі вирувала злива, а я співав про те, як „у дощі ми бачимо їхні сльози“ — сльози тих, хто зник. І коли ви слухаєте цей мікс, то справді можете почути шум дощу за стінами студії. Це було справді магічно...»

— Боно[19]

«Mothers of the Disappeared» створили та звели в Мелбіч — нещодавно придбаному будинку гітариста Еджа, який U2 використовували як студію[9][20]. Боно написав пісню на іспанській гітарі своєї тещі[14], а мелодію запозичив із твору, складеного ним в Ефіопії в 1985 року для навчання дітей правилам гігієни[14]. За словами інженера Дейва Мігана, партію ударних Ларрі Маллена-молодшого взяли з іншої пісні («One Tree Hill»)[21]. Продюсер Браян Іно згодом уповільнив її та обробив «величезною кількістю реверберації»[20][22][23]. Едж додав гітарну партію, використовуючи інструмент Bond Electraglide, з якого він «вичавлював» потрібне йому звучання[24]. Основним мікс-інженером став Даніель Лануа. Порівнюючи студію з музичним інструментом, Боно назвав роботу Лануа над зведенням справжнім «перформансом»[22].

Наприкінці сторінки з текстом пісні в супровідних нотатках до The Joshua Tree гурт вказав адреси кількох відділень Amnesty International[25][26], а прибутки від композиції передали цій організації[27]. У 1998 року Боно переписав пісню а капела англійською та іспанською мовами для альбому ¡Ni Un Paso Atras! (англ. Not One Step Back!), додавши декламацію вірша Вільяма Батлера Єйтса «Матір Божа»[28]. Цю платівку створили «Матері Пласа-де-Майо» на згадку про зникнення своїх дітей[29]. Також треки записали для фільму 1999 року «20 років… 20 віршів… 20 артистів» (ісп. 20 Años... 20 Poemas... 20 Artistas)[30][31]

Музика і тематика

«Це були стосунки любові-ненависті з Америкою. Значна частина цього альбому відображала почуття Боно після повернення з Сальвадору та туру „Conspiracy of Hope“, коли він побачив жорстоке обличчя зовнішньої політики США».

— Ларрі Маллен[32]

Тривалість «Mothers of the Disappeared» становить 5:14. Композиція написана в розмірі 4/4 у тональності ля мажор[33]. Пісня починається зі звуку дощу, що б'є по даху; цей ефект наростає протягом перших чотирнадцяти секунд разом із басом та обробленим драм-лупом Маллена, який відлунює на задньому плані. На 32-й секунді вступають ударні, що видають поодинокі удари кожні чотири-п'ять секунд[19]. На позначці 0:52 ритм стає регулярнішим, з'являється гітара Еджа у супроводі синтезатора Іно[33]. Перший куплет починається на 1:28 і базується на акордовій послідовності A5–E5–F♯m–D–A5[33]. На 2:41 додаються клавішні Іно, а гармонія змінюється на D–D5–A5, поки Боно співає фальцетом[19]. Другий куплет розпочинається на 3:01. Текст закінчується на позначці 3:37, після чого пісня повертається до послідовності D–D5–A5. Гучність гармонії поступово зростає до 4:33, коли починається кода: клавішні затихають, а гітара повертається до ноти ля, після чого протягом восьми секунд згасає разом із басом. Синтезатор, барабани та драм-луп завершують композицію, повільно зникаючи протягом останньої 31 секунди[19].

Браян Іно використав фортепіано як перкусійний інструмент і змішав результат із драм-лупом через процесор ефектів PCM70, щоб створити звук, який басист Адам Клейтон назвав «моторошним, чужим і лякаючим»[14][20][22]. Даніель Лануа стверджував, що обробка ритму Маллена, яка надала йому гудіння, стала основою та «характером» пісні[22]. Клейтон описував це звучання як таке, що «викликає асоціації з цією зловісною темрявою ескадронів смерті»[17][22]. Колм О'Гейр із журналу Hot Press вважав цей звук «ключовим сонічним елементом», оскільки він «[навіює] абстрактне відчуття зла й жаху»[20].

Троє білих чоловіків у костюмах сидять за столом. Усі вони повернуті праворуч.
Рональд Рейган (у центрі) з членами комісії Тауера Джоном Тауером (ліворуч) та Едмундом Маскі (праворуч). Підтримка адміністрацією Рейгана режимів у Центральній та Південній Америці тематично вплинула на пісню.

У грудні 1986 року Боно заявив, що має стосунки любові-ненависті з Америкою, і це вплинуло на його роботу над платівкою. Згадуючи зустріч із COMADRES у Сальвадорі, він сказав: «У мене немає сумнівів щодо причетності адміністрації Рейгана до підтримки режиму, який чинить ці звірства. Сумніваюся, що американці взагалі про це знають. Не мені читати їм лекції… але це впливає на мене, на слова, які я пишу, і на музику, яку ми робимо»[34]. У 2007 року Клейтон зазначив: «„Mothers of the Disappeared“ була рефлексією не лише на те, що відбувалося за військового уряду в Чилі, а й на дії США, які підтримували цей уряд»[19]. Він також назвав вокал Боно «доісторичним», зауваживши, що «він з'єднується з чимось дуже первісним»[14].

Грег Гарретт, професор англійської мови в Бейлорському університеті, розцінив пісню як спробу «відгукнутися на зростаючий інтерес до відновлення справедливості — і привернути увагу до провалів Америки в цьому питанні». Він зауважив, що США підтримували південноамериканські режими через їхні антикомуністичні позиції, хоча їхні методи суперечили демократичним цінностям, які «Америка претендує захищати в усьому світі»[4]. Лайза Генд із Sunday Independent відзначила вплив американської теми: «Слова підкреслюють політичну неправду та неоднозначність, що існують у США. „Mothers of the Disappeared“ та „Bullet the Blue Sky“ прискіпливо розглядають втручання Америки в справи Південної Америки»[5]. Річард Гаррінгтон із The Washington Post описав композицію як «просту жалобу величезної краси та смутку, що закликає усвідомити: ідеологічні битви між правими й лівими затьмарюють важливіше питання — питання добра і зла»[25]. Автор Девід Кутнікофф назвав її «[портретом] американської мрії, що згнила»[35].

Живі виконання

Дебют «Mothers of the Disappeared» відбувся 14 квітня 1987 року в Сан-Дієго (Каліфорнія) під час першої частини The Joshua Tree Tour. Тоді пісня закривала концерт замість традиційного фіналу гурту — композиції «40»[36]. У межах цього етапу туру її виконали ще тричі: двічі на початку виходу «на біс» і один раз на завершення основної програми[37]. Через сім місяців, під час третьої частини турне, U2 повернули пісню до репертуару, зігравши її в блоці «на біс» на трьох із чотирьох фінальних концертів[11].

Останні два виступи пройшли в Темпі (Аризона) 19 та 20 грудня 1987 року; їх зафільмували для стрічки 1988 року «Rattle and Hum»[11]. Наприкінці пісні учасники гурту співали фразу «el pueblo vencerá», що в перекладі з іспанської означає «народ переможе». Боно зазначив, що «Матері» використовують цей вислів для самомотивації. Едж зауважив: «Ми перебуваємо так близько до іспаномовного світу, що відчули — глядачі на концерті зможуть зрозуміти цей текст»[11]. Боно додав, що з 1983 року кожен їхній виступ закінчувався піснею «40», тому вони планували замінити її на «Mothers of the Disappeared». Він пояснив: «Якщо жителі Аризони співатимуть це, і якщо це потрапить у фільм та на платівку, то куди б ми не поїхали протягом наступних кількох років, цю ідею підхоплять. Це буде цікавий експеримент…»[11]. Кадри розглядали як варіант для фінальної сцени фільму, проте зрештою гурт відмовився від цієї ідеї[11]. Останньою живою піснею у стрічці стала «Pride (In the Name of Love)», а під час титрів лунала «All I Want Is You»[38].

Чоловік зі світлою шкірою та каштановим волоссям співає в мікрофон на стійці, на яку накинуто прапор. Позаду нього стоїть ряд жінок, кожна з яких тримає плакат із написами «Donde Estan» або «Justicia».
Родичі зниклих в'язнів приєдналися до U2 на сцені під час виступу в Сантьяго (Чилі) в межах PopMart Tour 1998 року.

Після семи виконань у турі Joshua Tree гурт не грав пісню до 1998 року, коли розпочалася четверта частина PopMart Tour. Вона прозвучала на трьох концертах в Аргентині та одному в Чилі, завершуючи кожне шоу. Наприкінці виступів Боно незмінно співав «el pueblo vencerá»[29]. Перше виконання відбулося 5 лютого 1998 року в Буенос-Айресі за участі «Матерів», які піднялися на сцену[29]. Пісню виконували лише Боно та Едж на тлі відео з «Матерями» на екрані. По завершенні музиканти повернулися до жінок та аплодували їм разом із глядачами. Фрагмент цього дійства пізніше включили до документального фільму «Classic Albums: The Joshua Tree»[22].

Оскільки вартість квитків була занадто високою для багатьох фанатів у Південній Америці, концерт у Чилі 11 лютого транслювали наживо по телебаченню[39]. Розуміючи масштаб аудиторії, гурт замінив у програмі «Wake Up Dead Man» на «Mothers of the Disappeared»[29][39]. Стадіон, де проходив захід, режим Піночета використовував як концентраційний табір після перевороту[40]. Жінок знову запросили на сцену; вони тримали фотографії своїх дітей та коротко розповідали про них, що викликало неоднозначну реакцію публіки. Боно звернувся до Піночета із закликом: «Скажіть цим жінкам, де кістки їхніх дітей»[39][40].

Композиція знову з'явилася в сет-листі під час четвертого етапу Vertigo Tour: 26 лютого 2006 року в Сантьяго та 2 березня в Буенос-Айресі[41][42]. Попри репетиції повним складом, її виконували лише Боно та Едж в аранжуванні, схожому на версію з PopMart. Едж грав на чаранго, який того дня Боно подарував президент Чилі Рікардо Лагос[41]. У межах третьої частини U2 360° Tour пісня замінила «MLK» на трьох концертах[43][44]. Виступ у Стамбулі (Туреччина) присвятили Фехмі Тосуну[45] — етнічному курду, якого викрали в жовтні 1995 року. Свідками його зникнення стали дружина й донька, проте жодної офіційної інформації про його долю так і не надали[46][47].

Уперше за 30 років «Mothers of the Disappeared» повернулася до живих виступів у повному інструментальному аранжуванні під час турів The Joshua Tree Tours 2017 and 2019. Протягом 51 концерту у 2017 році та 15 виступів наприкінці 2019 року[48][49] гурт щовечора повністю виконував альбом The Joshua Tree за порядком треків[50]. У травні 2017 року на шоу в Сіетлі до U2 приєдналися Едді Веддер та гурт Mumford & Sons, а в липні того ж року в Парижі пісню разом із колективом виконала Патті Сміт[51][52].

Сприйняття

Критики схвально зустріли «Mothers of the Disappeared». Стів Морс із The Boston Globe назвав пісню «потужною» та описав бек-вокал як ніжний і подібний до хору[6]. Дон Макліз із Chicago Sun-Times схарактеризував її як «гімн правам людини»[53]. Едріан Тріллс із NME назвав композицію «простою, жалібною скаргою приголомшливої краси та смутку»[8]. Ніколас Дженнінгс із Maclean's вважав її «найактуальнішою піснею» альбому The Joshua Tree[54]. Музичний журналіст Ендрю Мюллер відзначив, що трек став «навмисно пригніченим фіналом»[55]. Стів Понд у журналі Rolling Stone писав: «„Mothers of the Disappeared“ побудована навколо пустельних образів втрати, проте її оточення заспокоює та відновлює — це музика великого смутку, але водночас несказанного співчуття, прийняття та спокою»[56]. Леннокс Семюелс із The Dallas Morning News зауважив «невимовний сум у вокалі Боно та образах, де „Ніч висить, як в'язень / Розпростерта над чорним і синім“», назвавши пісню «зворушливою присвятою» людям у всьому світі, які втратили близьких через війни та конфлікти. Він додав: «Дивовижним у пісні є те, що попри притаманний їй біль, вона залишається моторошно очищувальною. Навіть посеред занепаду, надмірності та жаху Боно знаходить надію та відпущення»[7]. У 2006 році Боно назвав її «прекрасним завершенням альбому», додавши: «Ця пісня означає для мене стільки ж, скільки й будь-яка інша на цій платівці, для мене вона на самому верху»[14], і зазначив, що «пишається нею донині»[57].

Барбара Єгер із The Record порівняла «Mothers of the Disappeared» з «New Year's Day» та «Pride (In the Name of Love)», зазначивши, що гурт використав ці три твори, аби «пробудити політичну свідомість і закликати до соціальної відповідальності»[58]. Через тринадцять років Раян Джонс у рецензії на альбом 2000 року All That You Can't Leave Behind для того ж видання написав, що пісня «Peace on Earth» містить відлуння «Mothers of the Disappeared» у словах та настрої інструментальної прелюдії[59]. Аналізуючи платівку 2009 року No Line on the Horizon, Мюллер зауважив, що фінальна «Cedars of Lebanon» «продовжує парадоксальну традицію цього загалом оптимістичного гурту завершувати свої альбоми похмурим заспокоєнням», уподібнюючи її до «Mothers of the Disappeared»[60]. Макліз вважав, що коріння пісні сягає «фольклорної чистоти традиційної ірландської музики»[53]. За словами Луерссена, пісня є «загальновідомою» в Центральній та Південній Америці, а «Матері» часто вмикають її як «акт непокори»[61]. Організація «Art for Amnesty» назвала цю пісню та її вплив на поширення ідей Amnesty International однією з причин, чому U2 отримали нагороду «Посол совісті» у 2005 році[62].

Згадуючи аплодисменти на адресу «Матерів» під час концерту PopMart у Буенос-Айресі, журнал гурту Propaganda назвав цей момент «чи не найбільш зворушливою подією на рок-сцені. Це була одна з тих ідей, які могли сприйняти по-різному, але очевидна емпатія публіки до цих жінок зробила момент незабутнім»[63]. Після телетрансляції концерту в Чилі Боно сказав: «Було дивовижно й несподівано виявити, що в нашому найбільш „попсовому“ турі деякі з найкращих шоу відбулися в політичних гарячих точках, таких як Сантьяго, Сараєво, Тель-Авів… усюди, де музика значила більше, ніж просто розвага»[64]. Він додав: «Мати змогу звернутися до генерала Піночета зі сцени в прямому ефірі чилійського телебачення і сказати: „Поверніть мертвих живим. Будь ласка, генерале Піночет, скажіть цим жінкам, де кістки їхніх синів і доньок“. Це була надзвичайна мить… безумовно в моєму житті та в житті U2»[65]. На запитання, чи не розчарувала гурт негативна реакція частини глядачів, Боно відповів негативно, заявивши: «Для мене це доказ того, що рок-н-рольна аудиторія — не лемінги…. Якщо вони з вами не згодні, вони дадуть вам про це знати — але це не означає, що вони не фанати…. Мені лестило те, що ми грали не лише для тих, хто з нами погоджується»[39]. Виступ U2 згодом назвали одним із факторів, що надихнули на протест у чилійському парламенті проти Піночета, який саме ставав довічним сенатором після відходу з посади головнокомандувача збройних сил. Опозиційна партія запросила «Матерів», які знову тримали портрети своїх зниклих дітей і вимагали інформації про місцезнаходження їхніх тіл[39][65].

На «Mothers of the Disappeared» було створено кілька кавер-версій. Vitamin String Quartet включили її до свого триб'ют-альбому 2004 року The String Quartet Tribute to U2's The Joshua Tree[66]. Педді Кейсі записав свою версію для благодійного альбому Even Better Than the Real Thing Vol. 3 у 2005 році на підтримку постраждалих від цунамі в Індійському океані[67].

Учасники запису

Примітки

  1. ↑ а б в McGee (2008), p. 98
  2. ↑ а б в Luerssen (2010), p. 185
  3. ↑ а б Luerssen (2010), pp. 192—193
  4. ↑ а б Garrett (2009), p. 97
  5. ↑ а б Hand, Lisa (8 березня 1987). 'Joshua Tree' Blooms. Sunday Independent.
  6. ↑ а б Morse, Steve (1 березня 1987). U2's The Joshua Tree: A Spiritual Progress Report. Boston Globe. с. B32. Однаково потужною є пісня, що виникла завдяки участі гурту в діяльності Amnesty International. Під назвою «Mothers of the Disappeared», вона має ніжний, хоровий супровід....
  7. ↑ а б Samuels, Lennox (5 квітня 1987). U2's Latest LP: Variation on a Theme. The Dallas Morning News. с. 10C.
  8. ↑ а б Thrills, Adrian (14 березня 1987). Cactus World View. NME.
  9. ↑ а б McGee (2008), p. 93
  10. ↑ De la Parra (2003), p. 76
  11. ↑ а б в г д е De la Parra (2003), pp. 119—121
  12. ↑ Graham (2004), p. 35
  13. ↑ Stokes (2005), p. 77
  14. ↑ а б в г д е ж и McCormick (2006), p. 184
  15. ↑ Luerssen (2010), pp. 183—184
  16. ↑ Assayas (2005), p. 182
  17. ↑ а б в Dalton, Stephen (жовтень 2003). How the West Was Won. Uncut. № 77.
  18. ↑ Cogan (2008), p. 125
  19. ↑ а б в г д The Joshua Tree 20th anniversary edition (Boxset). U2. Канада: Island Records. 2007. B0010304-00.{{cite AV media notes}}: Обслуговування CS1: Сторінки, що використовують параметр others без параметра author або editor у cite AV media (notes) (посилання)
  20. ↑ а б в г O'Hare, Colm (28 листопада 2007). The Secret History of 'The Joshua Tree'. Hot Press. Т. 31, № 23. Архів оригіналу за 24 жовтня 2012. Процитовано 27 квітня 2011.
  21. ↑ Dave Meegan Gearspace comment on «Mothers of The Disappeared»
  22. ↑ а б в г д е King, Philip, and Nuala O'Connor (directors) (1999). Classic Albums: U2 – The Joshua Tree (Телевізійний документальний фільм). Isis Productions.
  23. ↑ Sandall, Robert (жовтень 1990). Back to the Future. Q. № 49.
  24. ↑ Bosso, Joe (липень 1987). The Leading Edge: U2's Minimal Guitarist Makes It Seem So Easy, But That's Only Because Maximal Thought Went Into It. Guitar World. с. 50+. Процитовано 23 червня 2017.
  25. ↑ а б Harrington, Richard (22 березня 1987). U2 Can Be Famous; Breaking Into the Big Time With 'Joshua Tree'. The Washington Post. с. G1.
  26. ↑ а б в The Joshua Tree (Vinyl). U2. Велика Британія: Island Records. 1987. U2 6.{{cite AV media notes}}: Обслуговування CS1: Сторінки, що використовують параметр others без параметра author або editor у cite AV media (notes) (посилання)
  27. ↑ Morse, Steve (24 травня 1987). Politics and Music: Rock's New Social Consciousness. Boston Globe. с. B1.
  28. ↑ ¡Ni Un Paso Atras! (CD). Різні виконавці. Аргентина: PolyGram. 1998. PAGINA12.{{cite AV media notes}}: Обслуговування CS1: Сторінки, що використовують параметр others без параметра author або editor у cite AV media (notes) (посилання)
  29. ↑ а б в г De la Parra (2003), pp. 218—219
  30. ↑ Las Madres de Plaza de Mayo, con el grupo U2. La Nación (ісп.). 5 лютого 1998. Архів оригіналу за 29 жовтня 2013. Процитовано 24 вересня 2011.
  31. ↑ Rosario, capital del rock. La Nación (ісп.). 4 березня 1998. Архів оригіналу за 29 жовтня 2013. Процитовано 24 вересня 2011.
  32. ↑ McCormick (2006), p. 186
  33. ↑ а б в Chipkin (1999), pp. 88–91
  34. ↑ The Enduring Chill: Bono and the Two Americas. Propaganda. № 4. грудень 1986.
  35. ↑ Kootnikoff (2010), p. 63
  36. ↑ De la Parra (2003), p. 97
  37. ↑ De la Parra (2003), pp. 99–100, 102
  38. ↑ U2, Філ Джоану (режисер) (27 жовтня 1988). Rattle and Hum (Кінофільм). Paramount Pictures.
  39. ↑ а б в г д McCormick (2006), p. 282
  40. ↑ а б Kavanagh, Justin (12 вересня 2009). U2: Local Act, Global Horizon (Part II). The Globalist. Архів оригіналу за 3 листопада 2011. Процитовано 24 вересня 2011.
  41. ↑ а б Williams, Willie (26 лютого 2006). Willie's Diary: Show Day, Santiago. U2.com. Процитовано 25 вересня 2010.
  42. ↑ Cohen, Jonathon (6 січня 2007). From Joshua Trees to Palm Trees. Billboard. Т. 119, № 1. с. 16—17. ISSN 0006-2510.
  43. ↑ Mothers of the Disappeared. U2.com. Процитовано 22 вересня 2010.
  44. ↑ Williams, Willie (12 вересня 2010). Willie's Diary: Absolutely Torrential. U2.com. Архів оригіналу за 24 квітня 2014. Процитовано 13 жовтня 2010.
  45. ↑ Istanbul, TR. U2.com. 6 вересня 2010. Процитовано 24 вересня 2010.
  46. ↑ Kurdish Human Rights Project (2004), p. 107
  47. ↑ Amnesty International (1996), p. 48
  48. ↑ U2 The Joshua Tree Tour 2017 (Пресреліз). Live Nation Entertainment. PR Newswire. 25 жовтня 2019. Процитовано 30 грудня 2019.
  49. ↑ Mühlbradt, Matthias; Axver, André. U2 Joshua Tree Tour 2019. U2gigs.com. Процитовано 30 грудня 2019.
  50. ↑ Martin, Lara (9 січня 2017). U2 will celebrate 30th anniversary of The Joshua Tree by playing full album every night on world tour this summer. Daily Mirror. Процитовано 8 червня 2017.
  51. ↑ Kreps, Daniel (15 травня 2017). Watch U2 Perform With Eddie Vedder, Mumford & Sons in Seattle. Rolling Stone. Архів оригіналу за 5 жовтня 2017. Процитовано 30 червня 2017.
  52. ↑ Geslani, Michelle (26 липня 2017). Patti Smith joins U2 in Paris to perform 'Mothers of the Disappeared'. Consequence of Sound. Процитовано 30 грудня 2019.
  53. ↑ а б McLeese, Don (8 березня 1987). 'Joshua Tree' marks year of U2. Chicago Sun-Times. с. 2. Зв'язки гурту з фольклорною чистотою традиційної ірландської музики здаються міцнішими, ніж будь-коли раніше, у „I Still Haven't Found What I'm Looking For“, „In God's Country“ та „Mothers of the Disappeared“, гімні правам людини, що закриває альбом.
  54. ↑ Harrington, Nicholas (30 березня 1987). The Joshua Tree. Maclean's.
  55. ↑ Mueller, Andrew (квітень 2009). The Joshua Tree. Uncut. № U2: The Ultimate Music Guide. с. 59.
  56. ↑ Pond, Steve (9 квітня 1987). Review: The Joshua Tree. Rolling Stone. № 497. Архів оригіналу за 28 грудня 2010.
  57. ↑ Assayas (2005), p. 187
  58. ↑ Jaeger, Barbara (10 травня 1987). The Rise of U2. The Record. с. E01. Квартет використовував такі пісні, як „New Year's Day“ (про польський рух „Солідарність“), „Pride (In the Name of Love)“ (про преосвященного Мартіна Лютера Кінга-мол.) та „Mothers of the Disappeared“ (про репресивні уряди), щоб пробудити політичну свідомість і закликати до соціальної відповідальності.
  59. ↑ Jones, Ryan (29 жовтня 2000). Guitar-driven U2 Gets Reacquainted With an Old Friend. The Record. с. Y01.
  60. ↑ Mueller, Andrew (25 лютого 2009). Rock juggernaut's 12th studio album is a grower. Uncut.
  61. ↑ Luerssen (2010), p. 348
  62. ↑ Amnesty honours U2 as Ambassador of Conscience. Irish Independent. 10 грудня 2005. Архів оригіналу за 3 листопада 2012. Процитовано 24 вересня 2011.
  63. ↑ 'Click.' Inside PopMart. 'Click.'. Propaganda. № 28/29. липень 1998.
  64. ↑ Bono (лютий 1999). The World Put Its Arms Around Us. Q. № 149.
  65. ↑ а б Боно; Адора Міллс (8 травня 1998). Exclusive interview with Bono (Радіотрансляція). 99X Atlanta.
  66. ↑ The String Quartet Tribute to U2's The Joshua Tree. Billboard. Архів оригіналу за 30 січня 2011.
  67. ↑ Various Artists – Even Better Than the Real Thing Vol 3 (Songs of U2). Raidió Teilifís Éireann. 18 квітня 2005. Архів оригіналу за 20 грудня 2011.

Бібліографія

  • Amnesty International (1996). Turkey, No Security Without Human Rights. Енн-Арбор: University of Michigan. ISBN 978-1-887204-09-5.
  • Assayas, Michka; Боно (2005). Bono: In Conversation with Michka Assayas. Нью-Йорк: Penguin Group. ISBN 1-57322-309-3.
  • Chipkin, Kenn (1999). U2 – The Joshua Tree: Authentic Record Transcriptions. Лондон: Alfred Music Publishing. ISBN 978-0-7119-1315-8.
  • Cogan, Višnja (2008). U2: An Irish Phenomenon. Нью-Йорк: Pegasus Books. ISBN 978-1-933648-71-2.
  • De la Parra, Pimm Jal (2003). U2 Live: A Concert Documentary (вид. second). Нью-Йорк: Omnibus Press. ISBN 978-0-7119-9198-9.
  • Graham, Bill; van Oosten de Boer, Caroline (2004). U2: The Complete Guide to Their Music. Лондон: Omnibus Press. ISBN 0-7119-9886-8.
  • Garrett, Greg (2009). We Get to Carry Each Other: The Gospel according to U2. Луїсвілл: Westminster John Knox Press. ISBN 978-0-664-23217-7.
  • Kootnikoff, David (2010). U2: A Musical Biography. Санта-Барбара: Greenwood Press. ISBN 978-0-313-36523-2.
  • Kurdish Human Rights Project (2004). The Kurdish Human Rights Project Legal Review. Лондон: Kurdish Human Rights Project. ISBN 978-1-900175-72-2. ISSN 1748-0639.
  • Luerssen, John D. (2010). U2 FAQ. Мілвокі: Backbeat Books. ISBN 978-0-87930-997-8.
  • McGee, Matt (2008). U2: A Diary. Лондон: Omnibus Press. ISBN 978-1-84772-108-2.
  • Stokes, Niall (2005). U2: Into The Heart: The Stories Behind Every Song (вид. Third). Нью-Йорк: Thunder's Mouth Press. ISBN 1-56025-765-2.
  • U2 (2006). Маккормік, Ніл (ред.). U2 by U2. Лондон: HarperCollins. ISBN 0-00-719668-7.

[[Категорія:Пісні 1987]

This article is issued from Вікіпедія. The text is available under Creative Commons Attribution-Share Alike 4.0 unless otherwise noted. Additional terms may apply for the media files.