Xenocyon lycaonoides
| ?Xenocyon lycaonoides Час існування: ранній плейстоцен — середній плейстоцен | |
|---|---|
 | |
| Біологічна класифікація | |
| Домен: | Еукаріоти (Eukaryota) |
| Царство: | Тварини (Animalia) |
| Тип: | Хордові (Chordata) |
| Клас: | Ссавці (Mammalia) |
| Ряд: | Хижі (Carnivora) |
| Підряд: | Псовиді (Canoidea) |
| Родина: | Псові (Canidae) |
| Підродина: | Caninae |
| Рід: | Xenocyon (Canis) |
| Вид: | Xenocyon lycaonoides |
| Fossilworks: | 301921 |
Xenocyon lycaonoides (або Canis (Xenocyon) lycaonoides) — викопний псовий плейстоцену, що мешкав в Африці та Євразії,[1] 1,8 мільйона років тому — 126 000 років тому.[2][3]
Еволюція
На межі раннього та середнього плейстоцену в Європі та Азії спостерігалося зменшення різноманіття вовкоподібних псових. До них належали великі гіперхижі (Canis (Xenocyon) lycaonoides), які за розмірами були співмірні з північними популяціями сучасного сірого вовка (Canis lupus), а також менші за Canis mosbachensis, розміри яких були подібні до сучасного індійського вовка (Canis lupus pallipes). Обидва типи вовків були поширені від Англії та Греції, через усю Європу, до високих широт Сибіру, Забайкалля, Таджикистану, Монголії та Китаю. Справжні сірі вовки з’явилися лише наприкінці середнього плейстоцену, близько 500–300 тисяч років тому.[4]
Ці хижаки полювали на антилоп, оленів, дитинчат слонів, турів, бабуїнів, Equidae, а можливо — навіть на людей.
Ймовірно, що X. lycaonoides був предком: Cynotherium sardous з островів Сардинія та Корсика[2][5][6]; Cuon alpinus з Південно-Східної Азії; Lycaon pictus; вимерлих собак з острова Ява (Megacyon merriami і Mececyon trinilensis).[7][8]
Таксономія
Першопочатково вид названо Xenocyon lycaonoides (Крецой, 1938)[9], але згодом був перекласифікований як Canis (Xenocyon) lycaonoides.[10]
Родова належність X. lycaonoides суперечлива. Хоча його зазвичай включають до підроду Xenocyon (який, у свою чергу, входить до роду Canis)[5][11], деякі сучасні дослідники, зокрема Мартінес-Наварро та Рук, віднесли цей вид до роду Lycaon — разом з Lycaon pictus.[2]
Див. також
Примітки
- ↑ Arribas y Garrido (2008). «Generalidades sobre los carnívoros del Villafranquiense superior en relación con el registro fósil de Fonelas P-1». Cuadernos del Museo Geológico y Minero de España (10): 101.
- ↑ а б в Martínez-Navarro, B., and L. Rook (2003). «Gradual evolution in the African hunting dog lineage: systematic implications». Comptes Rendus Palevol 2: 695-702. doi:10.1016/j.crpv.2003.06.002.
- ↑ Paleobiology Database: Thaumastocyonini Basic info.[недоступне посилання]
- ↑ Sotnikova, M.; Rook, L. (2010-02). «Dispersal of the Canini (Mammalia, Canidae: Caninae) across Eurasia during the Late Miocene to Early Pleistocene». Quaternary International (en inglés) 212 (2): 86-97.
- ↑ а б Lyras, G.A.; Van Der Geer, A.E.; Dermitzakis, M.; De Vos, J. (2006). «Cynotherium sardous, an insular canid (Mammalia: Carnivora) from the Pleistocene Of Sardinia (Italy), and its origin». Journal of Vertebrate Paleontology 26 (3): 735-745. doi:10.1671/0272-4634(2006)26[735:CSAICM]2.0.CO.
- ↑ Moulle, P.E.; Echassoux, A.; Lacombat, F. (2006). «Taxonomie du grand canidé de la grotte du Vallonnet (Roquebrune-Cap-Martin, Alpes-Maritimes, France)». L' Anthropologie (Paris) 110 (5): 832-836. doi:10.1016/j.anthro.2006.10.001.
- ↑ Lyras, G.A.; Van Der Geer, A.E.; Rook, L. (2010). «Body size of insular carnivores: evidence from the fossil record». Journal of Biogeography 37 (6): 1007-1021. doi:10.1111/j.1365-2699.2010.02312.x.
- ↑ Van der Geer, A.; Lyras, G.; De Vos, J.; Dermitzakis M. (2010). Evolution of Island Mammals: adaptation and extinction of placental mammals on islands. Wiley-Blackwell (Oxford, UK) (ISBN 978-1-4051-9009-1.
- ↑ Kretzoi, M. 1938. Die Raubtiere von Gombaszög nebst einer Übersicht der Gesamtfauna. Annales Museum Nationale Hungaricum 31: 89–157.
- ↑ Rook, L. 1994. The Plio-Pleistocene Old World Canis (Xenocyon) ex gr. falconeri. Bolletino della Società Paleontologica Italiana 33:71–82.
- ↑ Werdelin, L.; Lewis, M.E. (2005). «Plio-Pleistocene Carnivora of eastern Africa: species richness and turnover patterns». Zoological Journal of the Linnean Society 144 (2): 121-144. doi:10.1111/j.1096-3642.2005.00165.x.